Беата Куркуль: "Мистецтво — це моя арт-терапія. Війна змінила мене, але не зламала"

"Ніколи не думала, що з медицини перейду до мистецтва і гейм девелопменту, але життя іноді підкидає несподіванки", — зізнається Беата Куркуль, коли починає свою розповідь про професійний шлях.

Її життя до переїзду в Україну було пов'язане з медициною. "Я була старшою медсестрою в Литві.

Це відповідальна робота, але з часом я відчула, що починаю вигорати", — ділиться вона. Медицина була її першим фахом, але творчість завжди залишалася в її серці.

"Малювати я любила ще з дитинства, хоча тоді це було просто хобі. Закінчила художню школу, але потім обрала медицину, бо вважала, що це більш стабільна і серйозна професія, та я зможу бути більш корисна людям, — згадує вона.

Проте справжнім переломним моментом у її житті стало захоплення "Зоряними війнами".

"Саме "Зоряні війни" змусили мене знову взяти в руки олівець. Я була настільки захоплена цим світом, що почала малювати фан-арт. Спочатку це було для душі, але згодом я зрозуміла, що малювання стало для мене способом втечі від реальності, свого роду арт-терапією", — пояснює Беата.

Перехід до професійного малювання був поступовим:

"Коли я зрозуміла, що більше не хочу працювати в медицині, почала вчитися працювати в цифрових програмах, таких як Photoshop. Це було непросто, адже я була самоучкою, але поступово прийшли перші замовлення".

Її перші проєкти пов'язані з геймдевом, і вона почала співпрацювати з міжнародними клієнтами, зокрема й з Росії, до 2014 року.

"На той момент українські та російські ком'юніті в геймдеві працювали разом, і важко було уявити, що між нашими країнами може статися війна", — говорить вона.

Беата Куркуль: "Мистецтво — це моя арт-терапія. Війна змінила мене, але не зламала"

Переломний момент: Майдан і початок війни

"Майдан змінив все", — зізнається Беата, згадуючи події 2013-2014 років. Для неї, як і для багатьох українців, це був переломний момент не тільки в суспільно-політичному житті країни, але й у її особистих стосунках з друзями з Росії та інших країн колишнього СРСР.

"До Майдану наша спільнота фанатів 'Зоряних війн' була дуже згуртованою. Ми не думали про політику, нас об'єднували спільні інтереси. Але після Майдану почалися розбіжності. Я пам'ятаю, як на форумах, де ми раніше обговорювали фільми та ігри, раптом почали з'являтися політичні суперечки. Росіяни підтримували Путіна, багато хто транслював пропаганду, і це стало для мене неприємною несподіванкою", — ділиться своїми спогадами Беата.

Особливо важким був момент, коли її знайомі почали висловлювати підтримку анексії Криму. "

Я бачила, як мої друзі з Росії, яких я вважала інтелігентними і розумними людьми, підтримують дії своєї влади. Вони вірили в російську пропаганду, хоча мали доступ до всіх джерел інформації. Це розкололо нас. Багато з них просто зникли з мого життя після цього", — каже вона з гіркотою.

Саме після анексії Криму та початку бойових дій на Сході України Беата почала активно займатися воєнним мистецтвом.

"Я зрозуміла, що більше не можу залишатися осторонь. Я повинна була робити щось корисне для моєї нової країни. І тоді я почала малювати військових, коли з'явилися перші підопічні — прикордонники. Перші картинки я створила саме для них, щоб підняти хлопцям настрій", — додає вона.

Беата Куркуль: "Мистецтво — це моя арт-терапія. Війна змінила мене, але не зламала"

Початок воєнного мистецтва: Від хобі до серйозної справи

"Для мене війна почалася в 2014 році, тоді мій чоловік став волонтером, і наше життя повністю змінилося. Він почав працювати з прикордонниками, і саме вони стали моїми першими моделями, — каже Беата.

Вона почала малювати українських військових, спочатку використовуючи фотографії, які їй надсилали. - Це був новий етап у моєму житті. Спочатку я малювала для себе, але військові багато разів говорили мені, що це потрібно не лише мені, а й іншим. Зрештою, я сама зрозуміла, що це справді так. Це був мій спосіб підтримати наших бійців".

Її роботи швидко привернули увагу: "Прикордонники запросили мене зробити виставку для їхнього підрозділу. Спочатку прикордонники запросили познайомитися, потім разом з Адміністрацією Державної прикордонної служби була зорганізована виставка в аеропорту «Бориспіль». Після неї почалися виїзди до інших підрозділів прикордонників з виставками. Її роботи стали популярними серед військових не лише через високу якість, але й завдяки точності зображення деталей.

"Для мене було важливо передати реальність військового життя, але не в усій її жорстокості, а зосереджуючись на техніці, зброї та іншому спорядженні. Я завжди консультувалася з самими військовими, вимагаючи від них максимального фідбеку — від технічних аспектів до емоційного сприйняття моїх робіт, щоб не навмисно не зачепити їхні почуття. Завдяки такій співпраці мої роботи ставали кращими", — пояснює вона.

Беата Куркуль: "Мистецтво — це моя арт-терапія. Війна змінила мене, але не зламала"

Малювання портретів загиблих: Емоційно складна робота

Один із найважчих аспектів роботи Беати — це створення портретів загиблих військових.

"Малювати портрети загиблих — це дуже чутлива справа. Ти малюєш те, що людина тримає у своїй пам'яті, той образ, який залишився у спогадах близьких", — говорить вона.

Беата підходить до цього процесу з особливою обережністю:

"Я завжди питаю у родичів або побратимів, яка у людини була улюблена музика, що вона любила, які в неї були звички. Це допомагає мені налаштуватися на емоційний стан і створити справжній портрет, який передає не тільки зовнішність, але й душу людини".

Під час роботи над такими портретами вона часто використовує музику:

"Я створюю спеціальний плейлист, до якого додаю ту музику, яку любив загиблий, і щось своє. Це допомагає мені глибше відчути емоції, які я хочу передати на картині. Це дуже інтимний процес, і я завжди намагаюся підходити до цього з великою повагою", — розповідає художниця.

Беата Куркуль: "Мистецтво — це моя арт-терапія. Війна змінила мене, але не зламала"

Хмари як символ в мистецтві Беати

Один із найцікавіших аспектів творчості Беати — це її особлива увага до зображення хмар, які стали важливим елементом її картин.

"Для мене хмари — це не просто пейзажний фон. Вони — перший компонент, який створює настрій і задає тон моїй роботі. Хмари відповідають за емоції. Через світло і кольори я передаю емоційний стан неба, що відображає внутрішній стан персонажів на картині", — пояснює Беата.

Вона розповідає, як виникло це захоплення:

"Якось у 2013 році я стояла біля вікна на роботі і просто дивилася на небо. Воно було таке драматичне і красиве, що я подумала: 'Я хочу навчитися малювати такі хмари'. Це було моє перше серйозне бажання зобразити небо на своїх картинах. Я почала багато малювати, робила ескізи, спостерігала за змінами світла протягом дня".

Згодом її підхід до хмар став більш науковим:

"У 2020 році я вирішила вивчити атлас хмар. Раніше я просто інтуїтивно малювала те, що бачила, але мені стало цікаво зрозуміти, як насправді формуються хмари, як падає на них світло, які можуть бути світлові ефекти. Це велика тема, і я радію, що занурилася в неї".

Для Беати хмари — це не лише краса природи, але й символ:

"Часто під час малювання хмар я виявляю, що вони починають самі 'вести' мене. Іноді я бачу в хмарах птаха чи іншу фігуру, і тоді це стає частиною загальної композиції. Це символізм, який з'являється природно. Я рідко планую його заздалегідь, він приходить під час роботи".

Беата Куркуль: "Мистецтво — це моя арт-терапія. Війна змінила мене, але не зламала"

Виставки: для військових, цивільних і за кордоном

Беата проводить багато виставок, і підхід до вибору робіт для кожної з них залежить від аудиторії.

"Майже для кожної виставки я формую окремий комплект картин — залежно від підрозділу, часу та цілей заходу. Головна мета — надихнути військових, показати повагу і підкреслити, що вони не самотні у своїй боротьбі. Про них пам'ятають і піклуються не лише їхні рідні, а й багато інших людей", — пояснює вона.

Вона підкреслює, що підхід до виставок для цивільних має іншу мету:

"Насправді, моя мета — зачепити людей, змусити їх згадати тих, завдяки кому вони живуть у мирі, і спонукати замислитися про військових. Тому на виставках присутні не лише позитивні роботи, але й такі, що викликають сильні емоції. Виняток становлять виставки за кордоном, де підхід може бути трохи іншим", — пояснює вона.

Особливо цікавий підхід Беати до виставок за кордоном:

"Я завжди намагаюся показати іноземцям, що ми, українці, — це не тільки про війну. Ми — це сильні і життєрадісні люди, які навіть у важкі часи здатні на великі досягнення. Я хочу, щоб вони побачили нас з іншого боку, щоб розуміли, що ми не просто жертви війни, а творці, які продовжують жити і працювати. Тому для виставок за кордоном я обираю більше світлих і позитивних робіт".

Беата також ділиться своїм досвідом виставок у Литві: "Литовці дуже добре розуміють, що таке Радянський Союз, і я бачу, як вони реагують на мої роботи. Вони не часто висловлюють емоції вголос, але коли до мене підходить литовець і каже: 'Класно', я знаю, що йому дійсно сподобалося. Це найбільший комплімент, який можна отримати від литовця".

Роботи Беати не тільки зворушують, але й надихають: "Кілька разів мені писали люди, що після виставок вони стояли перед моїми картинами і плакали. Це дуже зворушливо, тому що я хочу, щоб мої роботи викликали справжні емоції, незалежно від того, чи це сльози, чи усмішка. Головне — щоб вони допомогли людям відчути підтримку і надію".

Таким чином, кожна виставка Беати Куркуль є унікальною і враховує потреби та емоційний стан її аудиторії. Її роботи стають містком між людьми, які шукають надію, і мистецтвом, яке цю надію може подарувати.

Співпраця з військовими: Точність і реалістичність

Беата завжди прагне до реалістичності у своїх роботах:

"Я намагаюся знайти баланс між фантазією і реальністю. Для мене важливо, щоб військові, які бачать мої роботи, відчували, що я розумію їхню професію", — говорить вона. Одного разу вона намалювала гармати, які стояли в різних напрямках, але військові одразу вказали на помилку: "Вони сказали, що гармати мають стояти в одному напрямку. І я виправила це. Це важливо для них, і це важливо для мене".

Беата підкреслює, що кожна деталь має значення:

"Я працювала над картиною, де зображувала бійця з автоматом, і мій друг, який служить, сказав: "Все добре, але ти забула мушку на автоматі. Я з таким автоматом не зміг би влучити у ворога". І я виправила це. Я хочу, щоб вони бачили себе в моїх роботах і відчували, що це не просто мистецтво, а частина їхнього життя".

Майбутнє після війни: Повернення до нормального життя

Беата мріє про майбутнє, але визнає, що планування зараз дуже обмежене:

"Ми з чоловіком мріємо після війни поїхати на півроку на Кіпр і просто відпочивати. Це наші мрії, які допомагають триматися під час війни", — каже вона з надією. Проте найбільше її сподівання пов'язане з поверненням з полону їхнього друга, прикордонника з Азовсталі: "Це буде перший момент, коли ми почнемо рахувати нове життя. Він повернеться, і це буде новий початок для нас".

Беата вірить, що війна змінила не тільки її мистецтво, але й всю країну: "Війна змінила кожного з нас, але ми не маємо втратити нашу єдність. Якщо ми пересваримося між собою, не буде жодного сенсу в нашій перемозі. Ми повинні залишатися сильними і підтримувати один одного, адже це те, що робить нас непереможними".