.png)
Мистецтво як зброя і терапія: Антон Педос про війну, творчість та обов'язок митця
- Марійка Дзюба
- 30 вер. 2024 р.
- Читати 6 хв
Оновлено: 6 груд. 2024 р.
У затишному литовському Вільнюсі, серед старовинних вулиць і сучасних галерей, живе і творить український художник Антон Педос. Його історія — це не просто розповідь про талановитого митця.
Це історія про силу мистецтва в часи війни, про відповідальність художника перед суспільством, і про те, як любов до Батьківщини може проявлятися через творчість навіть за тисячі кілометрів від дому.
Від ремесла до мислення: шлях становлення художника
Антон народився у Жмеринці на Вінниччині, місті, яке стало колискою його творчого шляху. З раннього дитинства він виявляв інтерес до малювання, але справжній прорив стався у підлітковому віці.
У 9 класі мене просто понесло, - згадує Антон з усмішкою. - Я малював днями й ночами, без зупину. Це було як одкровення - я зрозумів, що мистецтво - це моє покликання.
Ця пристрасть привела його до Львівської національної академії мистецтв, де він вивчав декоративно-прикладне мистецтво, зокрема кераміку.
У Львові я отримав фундаментальні знання про ремесло, - розповідає Антон. - Але після випуску я відчув, що хочу розвиватися далі, зосередитися саме на живописі.
Львівський період став важливим етапом у формуванні Антона як митця. Він навчився основам техніки, розвинув свої навички та познайомився з багатьма талановитими людьми.
Проте, він відчував, що йому потрібно щось більше, ніж просто технічна майстерність.
Новий погляд на мистецтво: досвід навчання в Литві
2020 рік став переломним у житті Антона. Він виграв міжнародний грант на навчання у Вільнюсі, що відкрило перед ним нові горизонти.
Це була велика удача для мене, - зізнається художник. - Я навчався безкоштовно і отримував стипендію. Але головне - я отримав можливість подивитися на мистецтво з іншої перспективи.
Перехід від української до литовської системи мистецької освіти став для Антона справжнім культурним шоком.
У Львові тебе навчають ремеслу, а у Вільнюсі навчають мислити. Це суттєва різниця, - підкреслює він. - Тут ти починаєш розуміти себе через кризи і сумніви, що зрештою допомагає переосмислити свій шлях як художника.
Литовський підхід до мистецтва змусив Антона переглянути свої погляди на творчість.
У Литві я зрозумів, що мистецтво - це не лише техніка, але й глибокий концептуальний підхід, - розповідає він. - Тут тебе вчать не просто створювати красиві речі, а й вкладати в них глибокий зміст, працювати з контекстом, взаємодіяти з глядачем на інтелектуальному рівні.
Цей досвід став каталізатором для творчого розвитку Антона. Він почав експериментувати з новими техніками, звертатися до більш складних тем, шукати свій унікальний голос у мистецтві.
Війна як момент у творчості
24 лютого 2022 року назавжди змінило життя мільйонів українців, і Антон не став винятком. Хоча він фізично перебував у безпеці у Вільнюсі, емоційно він був повністю занурений у події в Україні.
Я втратив родича під Іловайськом ще у 2014 році, — говорить Антон тихо. — Тому тема війни завжди була присутня в моїй творчості. Але те, що почалося 24 лютого 2022 року, змінило трохи мої почуття, які я закладав в картини.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну не поміняло кардинально вектор його робіт, але вони набули нового, більш глибокого та болючого змісту.
Якщо раніше це був певний абстрактний біль, то зараз це постійне відчуття тривоги і тиску, — пояснює він. — Я тут, у Литві, в безпеці, але постійно думаю про тих, хто залишився в Україні. Це відчуття, що мені пощастило бути тут, а комусь — ні, не дає спокою.
Антон почав створювати роботи, які відображали його емоційний стан та переживання за долю України. Він експериментував з кольорами, формами, намагаючись передати відчуття тривоги, страху.
Мистецтво як культурна зброя
Його головний проєкт — серія з п’яти тисяч портретів загиблих українських військових. Це не просто картини — це пам'ять про тих, хто віддав своє життя за свободу України.
Моя ідея полягала в тому, щоб окремий портрет мого родича був більшим за інші, — розповідає Антон. — Але в процесі я зрозумів, що всі вони однаково важливі. Кожна жертва — це вагома втрата, і я хотів показати це через свою роботу.
Ці портрети — це символ масових втрат, які зазнає Україна.
Я не малюю конкретні обличчя, бо хочу, щоб люди бачили масштаби трагедії, а не зосереджувалися на окремих історіях, — пояснює художник. — Його роботи змушують задуматися не тільки про кількість загиблих, а й про те, яку ціну платить Україна за свою незалежність.
Антон глибоко переконаний, що мистецтво відіграє критично важливу роль у часи війни. Для нього це не просто спосіб самовираження, а потужний інструмент для формування суспільної свідомості та збереження національної ідентичності.
Культура відіграє ключову роль у часи війни, бо вона визначає, за що ми боремося, де проходять наші кордони, - наголошує Антон. - Художники повинні довбати цю скалу, працювати над тим, щоб ці теми обговорювалися в суспільстві. Це важливо не тільки для сучасності, але й для майбутнього.
На думку Антона, мистецтво має силу не лише відображати реальність, але й формувати її. Він вірить, що через свої роботи митці можуть впливати на суспільну думку, привертати увагу до важливих проблем, допомагати людям осмислювати складні події.
Особливу увагу Антон приділяє темі дітей у контексті війни.
Як діти, які пережили бомбосховища, будуть поводитися в суспільстві? - ставить він риторичне запитання. - Також є тема того, як військові повертаються додому, і як це може впливати на сімейне життя, на дітей. Я намагаюся опрацювати ці теми через підсвідоме, через мистецтво.
Антон вважає, що його мистецтво повинно не просто створювати естетичні твори, а піднімати важливі соціальні питання і приносити реальну користь суспільству.
Цензура і мистецтво: пошук балансу
У контексті війни питання цензури в мистецтві стає особливо актуальним. Антон має чітку позицію щодо цього:
Я думаю, що художник не має керуватися цензурою. Ми керуємося морально-етичними нормами, вихованням.
Проте, він усвідомлює відповідальність, яка лежить на митцях, особливо в такі складні часи.
Якщо ти малюєш щось жорстоке, це не завжди правильний шлях до передачі суті проблеми, - розмірковує Антон. - Є приклади, коли митець обирає інші шляхи.
Він наводить приклад проєкту на Венеційському бієнале, який вразив його своїм підходом до теми війни:
Був один проєкт, де було шість камер, встановлених навпроти дверей квартири, де жила родина військового, який мав повернутися додому. Трансляція показувала очікування його повернення. Це був спосіб показати емоції без прямих зображень війни.
Цей приклад ілюструє підхід Антона до мистецтва - він вірить, що можна говорити про найскладніші теми, не вдаючись до шокуючих образів чи прямолінійних послань.
На його думку, справжнє мистецтво має здатність торкатися душі глядача, змушувати його відчувати та думати, не порушуючи при цьому етичних норм.
Волонтерство та підтримка армії
Антон переконаний, що обов'язок митця не обмежується створенням картин. Він активно займається волонтерською діяльністю, організовуючи збори коштів для українських військових.
Я почав займатися цим, тому що в мене є певний ресурс людей, які можуть допомогти, - пояснює Антон. - Це не залежить від кількості підписників, важливо просто почати діяти.
Його волонтерська діяльність тісно пов'язана з його мистецтвом. Антон використовує свої навички графічного дизайнера для створення візуальних матеріалів, які допомагають у зборі коштів.
Він організовує онлайн-аукціони своїх робіт, де всі кошти йдуть на підтримку української армії.
Антон наголошує на важливості прозорості у волонтерській діяльності:
Люди повинні мати впевненість, що їхні кошти використовуються належним чином. Якщо ми хочемо, щоб нам довіряли на глобальному рівні, ми маємо бути максимально прозорими і відповідальними перед тими, хто нам довіряє.
Він регулярно публікує звіти про зібрані та витрачені кошти, показуючи, як саме допомога доходить до адресатів. Це не лише забезпечує довіру донорів, але й надихає інших долучатися до підтримки України.
Боротьба з вигоранням: мистецтво як терапія
Робота над важкими темами, постійне занурення в контекст війни, волонтерська діяльність - все це не може не впливати на психологічний стан митця. Антон відверто говорить про проблеми вигорання, з якими стикається.
Вигорання - це постійна частина мого життя. Я вже звик до цього стану, - зізнається він. - Нещодавно у мене був ментальний зрив, я навіть написав у соцмережах, що всіх ненавиджу. Але потім заспокоївся, подихав, поплакав, поспав, поїв - і все, далі працюю, - розповідає Антон про свій досвід.
Він розуміє, що не має права зупинятися, оскільки його творчість є важливим внеском у боротьбу за Україну.
Багато людей відчувають, що роблять недостатньо, і я теж це відчуваю, — зізнається Антон. - Ми завжди схильні критикувати себе, думаючи, що могли б зробити більше. Проте я намагаюся не зациклюватися на цих думках, адже це лише зупиняє розвиток і дію.
Нові проєкти та погляд у майбутнє
Незважаючи на виклики, Антон продовжує активно працювати над новими проєктами. Один з них досліджує тему дитинства через призму війни.
Зараз я працюю над проєктами, де змішую свої дитячі малюнки з реалістичними зображеннями, - розповідає Антон. - Це своєрідний аналіз мого дитинства, який я втілюю через сучасні реалії. Іноді використовую штучний інтелект для аналізу цих робіт.
Цей проєкт має глибоке особисте значення для Антона. Він дозволяє йому не лише переосмислити власне минуле, але й поглянути на сьогоднішніх дітей, які переживають війну.
Я намагаюся зрозуміти, як війна впливає на дитячу психіку, як змінюється їхнє сприйняття світу, - пояснює він. - Це дуже важливо для розуміння того, яким буде наше суспільство після війни.
Його нові роботи — це спроба передати ці складні емоції та роздуми на цю тему.
Заклик до дії
На завершення нашої розмови Антон звертається до всіх, хто хоче допомогти Україні. Його послання сповнене надії та віри в силу колективних дій.
Допомагайте Україні. Якщо не знаєте, як саме - запитайте у мене або у тих людей, яким ви довіряєте, - радить він. - Є багато публічних людей в Литві та інших країнах, які займаються підтримкою України. Дослухайтеся до них.
Антон наголошує, що кожен може зробити свій внесок, незалежно від його масштабу.
Якщо ви не знаєте, де почати, то завжди можна почати з малого. Кожна допомога важлива, і навіть маленькі дії можуть мати великий вплив, - підкреслює він.
Коментарі